Пандемія коронавірусу викликала ефект бумерангу. Відсутність роботи та підтримки позбавляє багатьох самостійності та впевненості у собі.
Минуло шість років з того часу, як Фейсал Шаріф жив зі своїми батьками. У 18 років він пішов із батьківського будинку вчитися. За шість років відсутності він багато подорожував світом, працюючи та створюючи власну родину. Але пізніше, у віці 24 років, йому довелося повернутися до готелю «мама» – щоправда, не за власним бажанням. “Були часи, коли я відчував, що зазнав невдачі”, – визнає він.
Фейсал каже, що окрім навчання в Імперському коледжі, Лондон приваблював його безліччю можливостей для дозвілля. «Але раптово Лондон став схожим на мертве місто», – сказав він. Через пандемію все стихло – навіть його наукова практика була скасована, а всілякі зустрічі з друзями та святкування стали немислимими.
Ефект бумерангу
Багато однокурсників Фейсала повернулися до своїх країн, тому що вони не могли дозволити собі залишатися в ізольованому Лондоні з його високою орендною платою. І Фейсала не мав вибору.
«У нас немає даних по всій Європі, але ми знаємо, що у Хорватії до пандемії 44% молодих людей жили зі своїми батьками, а після початку пандемії їхня частка збільшилася до 78%. Ми думаємо, що тенденція аналогічна і в інших країнах», – сказала Мераль Нур із Європейського студентського союзу.
Пандемія серйозно торкнулася молодих людей, оскільки багато хто з них змушений повертатися до своїх батьків. “Для них така ситуація означає втрату незалежності”, – сказала Манон Дешам із Європейського молодіжного форуму.
Картина в Європі зовсім інша
Ще до пандемії між європейськими країнами були серйозні розбіжності. Як показує статистика ЄС, у скандинавських країнах завжди було нормально жити самостійно в ранньому віці, але у південній та південно-східній Європі зовсім інша культура. “У кожному регіоні є свої особливі фінансові та культурні рамкові умови”, – сказав Мераль Нур.
Молоді люди вирішують не розлучатися зі своїми батьками з різних причин через особливості місцевого ринку праці, особистого комфорту або традицій. Однак, незалежно від обставин, очевидно, що певна група молодих людей найбільше страждає від ситуації, каже Нур: «Ті, хто певною мірою маргіналізований, наприклад, члени ЛГБТІ-спільноти, зазнають найбільших труднощів при поверненні своїм батькам», – сказала вона. Також існує великий потенціал для напруженості у соціально незахищених сім’ях із низькими доходами.
Джулія італійка і довгий час не наважувалася покинути батьківський будинок, хоча їй було дуже важко жити під одним дахом із батьками під час ізоляції. Студентка не могла знайти додаткову роботу під час навчання, і вона почувала себе зобов’язаною доглядати свою стару матір.
“Я не наважилася піти. Схоже, я не хотіла дбати про свою матір”, – сказала вона, додавши, що в Італії діти живуть зі своїми батьками довгий час. Її братові 30 років, він допомагає матеріально утримувати родину та зовсім не планує переїжджати. Юля, однак, наважується на такий крок: з кінця минулого року вона мешкає в будинку.
Відсутність незалежності створює проблеми
Дженніфер Капуто з університету Чикаго вивчала так званий феномен «дітей-бумерангів» у Сполучених Штатах. Вона виявила, що молоді люди, які вирішили повернутися до своїх батьків через пандемію, найбільше схильні до ризику психічних розладів, включаючи депресію.
«Фінансова та соціальна незалежність дуже важлива для перетворення молодих людей на дорослих. Те саме і з приватним будинком. Якщо цих факторів немає, може виникнути неприємне відчуття, що ви зазнали невдачі», – каже Дженніфер Капуто.
Джерело: DW