Турбулентності бояться більшість пасажирів авіалайнерів. Складно зберігати холоднокровність, коли літак «стрибає» то вгору, то вниз, і тривожно «махає» крилами. «Бовтанка» становить більшу небезпеку для людей, ніж для машини.
Незважаючи на страшну репутацію вбивці літаків, турбулентність рідко призводить до катастроф. За 120 років авіації у світі не сталося жодного випадку авіакрушення, причиною якого була б турбулентність. По суті, балаканина для літака, те ж саме, що купини на дорозі для машини. Літак трясе через різницю в температурі висхідних і низхідних потоків повітря. І зони турбулентності рідко є несподіванкою пілотів. Вони заздалегідь опрацьовують маршрут до рейсу та знають усі шляхи обходу та виходу з небезпечних зон.
Тож, за словами авіаційного психолога, турбулентність – не питання безпеки пасажирів, а питання їхнього комфорту. Правда іноді сильна балаканина може завдати відчутної шкоди – через сильну несподівану тряску, люди, що відправилися гуляти по салону, можуть серйозно постраждати. Були випадки, коли під час турбулентності відкривалися полиці з ручною поклажею і звідти прямо на пасажирів падали всі допустимі 13 кілограмів ручної поклажі.
Деякі тварини навчилися отримувати вигоду з турбулентності, отримуючи енергію з потоку, що набігає. Для цього у них особлива будова тіла, призначена для руйнування поверхневих хвиль, які утворюються при помаху крила або русі хвоста і споживають багато енергії. Так, наприклад, кінчик хвоста завжди гострий, щоб розмір хвилі, утворений на кінці, був мінімальним. При польоті птахи штучно викликають зрив прикордонного шару, створюючи за рахунок турбулентності підйомну силу.
Не всі зони турбулентності можна визначити заздалегідь. Вони можуть виникнути не тільки в хмарах, а й у чистому небі з чудовою видимістю, де метеорологічний радіолокатор не зможе вловити їхнє наближення. Це так звана турбулентність ясного піднебіння, яка часто виникає під час польоту на висоті 5-6 кілометрів. Основна її небезпека полягає якраз у її непередбачуваності – екіпаж практично не має часу попередити пасажирів про необхідність повернутися на свої місця.
Коли літак потрапляє в зону турбулентність, складається враження, що політ продовжується в тому ж ритмі і пілот не робить нічого, щоб хоч трохи зменшити тряску. Це не так. Пілоти на випадок турбулентності мають цілком чіткі інструкції. Так, наприклад, літак одразу ж знижує швидкість, щоб зменшити опір. Те саме відбувається під час їзди катером – при великій швидкості його підкидає на хвилях, при невеликій, коливання практично не відчуваються.
Можливо, новому поколінню літаків вдасться повністю уникати зон турбулентності. Інженери Німецького центру авіації та космонавтики проводять випробування ультрафіолетових лазерів, які зможуть миттєво аналізувати дані про відбиті молекули кисню та азоту та заздалегідь визначати зони турбулентності, зокрема турбулентності ясного неба. Варто лише сподіватися, що вчені досягнуть успіху у своїх новітніх розробках, оскільки згідно з останніми прогнозами, кількість випадків турбулентності ясного неба може різко збільшитись до середини XXI століття у зв’язку з потеплінням клімату.