Поїздка до Туреччини здебільшого асоціюється з морським відпочинком. Турецькі пляжі, оточені горами та зеленню, давно стали рідними для українців. Незвіданим для наших залишаються східні регіони країни, де чимало пам’яток та напрочуд гарних місць. Міста Ігдир та Агри межують з Вірменією, Азербайджаном та Іраном, і потрапити в деякі райони дуже непросто. Журналіст ДІП у складі міжнародних представників ЗМІ побувала у Східній Анатолії.
Відкрити для себе схід Туреччини я хотіла давно. Організатори зустріли нашу медіагрупу в аеропорту Агри, куди щодня прилітає літак зі Стамбула. Населення цього невеликого, але важливого міста трохи менше 100 тисяч жителів. Готелів тут теж небагато, інфраструктура особливо не розвинена – є невеликий базар, кілька магазинів, кафе, ресторанів. Але турецькі чиновники від туризму хочуть розвивати й цю частину країни. Якщо, наприклад, Анталья, Кемер, Фетхіє і Бодрум реклами не потребують, то сторона Агри-Игдир поки що маловідома нашим туристам. А туркам є чим здивувати. Щоправда, добиратися доведеться з пересадкою у Стамбулі.
Що тут подивитись?
У самому місті Агри пам’яток практично немає. Сюди приїжджають ті туристи, які хочуть побачити на околицях Агри напівзруйнований палацово-адміністративний комплекс періоду Османа. Він розташований у районі Догубаязіт. Після густого сніданку ми виїхали саме туди. Дорогою приблизно трохи більше години – і наша група опинилася в незвичайному місці. За словами нашого гіда Рамазана, Палац Ісхак Паші вважається однією з грандіозних пам’яток Туреччини. Будівництво палацу було розпочато у 1685 році і було закінчено лише у 1784-му. Площа споруди – 7600 квадратних метрів. Після знаменитого стамбульського палацу Топкапи – Палац Ісхак-Паші є останньою пам’яткою ренесансу імперії. Кімнати гарему також збудовані за зразком гарему палацу Топкапи. Мечеть палацу побудована з різьбового каменю, в інтер’єрі є прикраси, що нагадують емпірський стиль. Планування та архітектурні особливості проекту мають риси стилю бароко.
Палац знаходиться на височині, де постійно дме вітер. Поруч є невелика кав’ярня, де нам за 20 лір зварили каву турецькою.
Екскурсію можна поєднати з оглядом та інших значних об’єктів: наприклад, пагорбів Азнавур і Гірік. А фортеця Догубаязит досі зберігає багато загадок. Все ще невідомо, коли і ким вона була збудована. Рамазан розповідає, судячи з методу різання каміння, виявленого в основі фортеці, перша споруда була збудована урартами, а потім її відреставрували сельджуки та османи.
Турецька кухня відома на весь світ достатком м’яса, овочів. Наприклад, тут популярні такі страви: джа-кебаб, адана-кебаб та кофта. І лише тут можна скуштувати котлети, які любив сам Ісхак-Паша. Обід з приголомшливим краєвидом на гору Арарат вдався!
Арарат? Це ж у Вірменії.
Так, багато хто так і думає досі. І в тому числі я до цієї поїздки, на свій сором, була впевнена, що гора Арарат розташована у Вірменії. Адже вона її символ… Але коли я її побачила на власні очі, під’їжджаючи до турецького міста Ігдир, я просто розсміялася над собою. До слова, Арарат побачиш і з боку Вірменії, але фактично гора розташована на території Туреччини. Друзі, дізнавшись, що я їду на Арарат, просили привезти магнітик з Вірменії та пляшку коньяку. Довелося розчарувати їх і придбати турецький рахат-лукум. До полудня ми наближалися до турецько-іранського кордону. Крижана шапка на легендарній вершині величної гори (турецька назва Агри Даги) виднілася дедалі чіткіше. О, це Арарат!
Висота легендарної вершини – 5137 метрів. Арарат вважається найвищою горою Туреччини. Щороку сюди приїжджають натовпи туристів, щоб не тільки здійснити сходження на гору, а й побачити на власні очі знамениті льодовики та крижані печери. Гора Арарат славиться не лише своєю красою, а й пов’язаною з нею біблійною легендою. Багато дослідників вважають, що саме тут був пришвартований ковчег Ноя під час Великого потопу. Силует, що нагадує корабель, який можна побачити тут біля підніжжя гір, можна назвати природною пам’яткою. Турецьке міністерство культури та туризму оголосило це місце історично цінним. Звичайно, нашій медіагрупі теж вдалося побачити Ноїв ковчег… Вчені навіть проводили 3D-сканування місцевості і дійшли висновку, що справді слід у формі човна це і є Ноїв ковчег, описаний у Книзі буття.
Легенда легендою, але наш шлях пролягав вже у бік метеоритного кратера на території, що охороняється, поблизу пропускного пункту Гюрбулак на кордоні Туреччини та Ірану. Це ще одне загадкове місце, куди простому туристу потрапити не так просто. Щоб побачити метеоритний кратер, потрібно отримати спеціальний дозвіл, каже наш гід, і при цьому він простягнув з вікна нашого автобуса якийсь папірець солдатові.
Нашу групу супроводжували турецькі військові із автоматами. Екстремальна екскурсія зайняла лише 20 хвилин – більше перебувати тут не вийшло. Але ми встигли зробити чудові знімки. Діра діаметром 30 метрів та глибиною 60 метрів утворилася від падіння метеорита 90 років тому. Вона вважається другою за розміром у світі такою дірою. На зворотному шляху ми близько під’їхали до пропускного пункту, звідки тяглася низка машин і фур, що везли з Туреччини до Ірану текстиль, фрукти, побутові предмети та інший товар на експорт. За словами гідів, черга може бути за кілька кілометрів, і проходити кордон доводиться дуже довго. Дивишся – відстань невелика, і ось-ось рукою подати до Ірану.
Чим ближче ми під’їжджали до селищ біля кордону, тим більше ставало покритих з ніг до голови жінок. Вони виходять на вулицю лише у супроводі чоловіків. У готелі, де ми зупинилися, для чоловіків та жінок існував порядок відвідин загального басейну. Наприклад, з ранку до обіду – це час жінок, а після обіду купаються лише хлопчики та чоловіки. А жінкам вхід заборонено. Я була вражена, дізнавшись про цю особливість. Ніде такого обмеження раніше не зустрічала.
Наша група повернулася до Стамбула, де ми провели чудовий вечір у рибному ресторані. А наступного дня я відвідала всі улюблені райони цього міста.
