За припущеннями археологів, це було велике осіле поселення (що вже незвично для півострова Мангишлак), тут жили люди мало не з усього світу. Крім того, місто було прототипом сучасного порту Актау, так як мав торговельні зв’язки практично з усіма державами того часу.
Фахівці вважають, що він був зруйнований землетрусом, так як більша частина матеріальної спадщини, з яким стикаються археологи, похована під завалами в первозданному вигляді. Вчені також вважають, що місто-порт – це пряме історичне свідчення існування північного відгалуження Великого Шовкового шляху, яке мало сухопутно-морський характер і про який досі сперечаються фахівці.
Капсула часу
Почалося все з ритуально-похоронного комплексу “Алтин казган”, який був виявлений в регіоні в 2010 році. Пам’ятник, як пізніше з’ясували археологи, належить до гунської періоду і до часу Великого переселення народів. Але, незважаючи на це, комплекс так і залишився загадкою, причому для вчених з усього світу. Таємницю Мангистауського “Стоунхенджа” розгадували разом з новосибірськими археологами. Після того, як вони опублікували про це пам’ятнику кілька статей на англійській мові, він зацікавив фахівців з Європи (Франція) і США. Був навіть знятий фільм, присвячений правителю гунів – Аттілу, причому 80 відсотків фільму було знято на Алтин казгане.
У місті, який займав велику на ті часи площа в 6 гектарів, була своя історія архітектурних традицій.
На 130 гектарах тут розташовані постаменти, вівтарі (аналогів їм немає ні в археології, ні в стародавній історії) і жертовники. Предмети, знайдені в ритуально-поховальному комплексі, вірніше, те, що вони були не в одиничному екземплярі, наштовхнули дослідників на думку про те, що неподалік обов’язково повинен бути місто, де все це виготовлялося. І місто знайшовся. Причому випадково.
– Ми тоді працювали над розкопками Кизилкали – це теж було велике городище. А раз так, значить, це не тупикова територія, кудись усі товари йшли! Біля скельного останця ми проходили по багато разів на дню, але навіть думки не було, що там, на висоті 100 метрів, в пустелі, де немає води, могли б жити люди. І якось я обійшов його навколо і побачив черепки, мабуть, був змив зверху, піднявся. Так і було зроблено відкриття, – розповідає археолог Андрій Астаф’єв.
Відкриття городища Каракабак (це поки умовну назву – як воно називалося в давнину, невідомо) може перевернути з ніг на голову історію євразійських степів.
Торгово-ремісничий порт не згадується ні в одному письмовому джерелі. А відноситься він до часу, яке вважається білою плямою для дослідників Мангишлака, – це пізня античність і раннє Середньовіччя.
– Ніколи в сучасній історії не говорилося про те, що може бути якась траса, яка йшла безпосередньо через територію Мангістау. Так, в Кизилкала приходили купці, рухалися товари, але це була середньовічна епоха. Тепер же ми удревніть, ймовірно, на 2 000 років. Раніше історики намагалися висловити версії про те, що в I столітті н. е. з’являється північне відгалуження Великого Шовкового шляху, але це були лише теорії і якісь дуже невиразні згадки в античних джерелах. Багато істориків його “протягують” через Південний Казахстан і Північне Приаралье, інші – через Хорезм і Устюрт. А ми зараз говоримо, що була ще 1 гілка, вона була потужна і проходила безпосередньо через Мангістау. Це було сухопутно-морське сполучення. До слова, про те, що Північний Каспій був задіяний в торговому повідомленні, інформації взагалі не існує. А тут у нас з’являється ціле місто. Це та новина, яка пролунає у наукових колах, це рівень світового відкриття, – зазначає Андрій Астаф’єв.
Місто було зруйноване землетрусом, так як більша частина матеріальної спадщини, з яким стикаються археологи, похована під завалами в первозданному вигляді.
Місто було знищено в лічені хвилини
Раніше передбачалося, що на півострові жили тільки кочові племена – суворі кліматичні умови, відсутність природних джерел питної води дозволяли тільки виживати. Але Каракабак повністю спростував це твердження. Археологи вважають, що раніше рівень Каспію був набагато вище існуючого, тому каракабакци могли користуватися ґрунтовими водами.
– Це городище має природні оборонні споруди – воно знаходиться на високому останці. Ми виявили 500 метрів кам’яної стіни висотою в 2 метри з вежами. Зараз ці місця досить мляві, а раніше і рослинність була багатою, були і дикі тварини – ми знаходимо залишки того, що споживав людина. І там проживало поліетнічна населення – з усього світу були люди: і з території Кавказу, і з Ірану, і з Хорезма, і з Візантії. Тут торгували і жили більше 1 000 осіб. Для того часу це був дуже великий місто, – каже Євген БОГДАНОВ, старший науковий співробітник Сибірського відділення Інституту археології та етнографії Російської Академії наук.
За припущеннями вчених, люди проживали в Каракабаке до землетрусу, який стався в кінці V століття н. е. Місто занепало, його спробували відновити, а потім і зовсім покинули.
– Відбулася природна консервація всіх матеріальних свідчень. Частина приміщень просто завалено з того часу, ми маємо цілу капсулу часу. Якщо зазвичай на поселеннях ми знаходимо просто залишки фундаментів і горизонт звичайного побутового сміття, то тут щось інше. Крім сміття, ми бачимо залишки матеріальної культури. Він був зруйнований НЕ набігами, а саме миттєвим землетрусом, об’єкт був законсервований і дійшов до наших днів практично в тому ж вигляді, – додає Андрій Астаф’єв.
Греки і Перси на Каспії?
У місті, який займав велику на ті часи площа в 6 гектарів, була своя історія архітектурних традицій – була правильне планування вулиць, будинки, при будівництві яких використовували цеглини-сирцю (це нехарактерно для півострова Мангишлак) – археологи припустили, що такий спосіб побудови міг прийти з Хорезма. Місто проіснувало 3 століття. Поки за 2 повноцінних польових сезону археологам вдалося розкопати лише десяту його частину.
– Час це вважається неясним, коли всі великі центри були знищені через війну між Іраном і Римом. Все було зруйновано, і, швидше за все, через військові дій люди і пішли сюди, на околицю. Так виникло таке торгово-ремісниче поселення. Тут виготовляли кераміку, виплавляли метал, візантійські майстри робили ювелірні прикраси, – зазначає Євген Богданов.
При розкопках знайдено монети з Китаю, бухарського Согда, Хорезма, Ірану, Візантії, тобто діапазон торговельних зв’язків портового міста був досить широким.
В основному дослідники знаходять мідні монети, які, на відміну від золота і срібла, використовувалися під внутрішньо торгівлі. Крім того, виявили кілька монет, які ще невідомі нумізматиці. Археологи відзначають – Каракабак був вузловий точкою, і навіть проводять паралель з нинішнім міжнародним торговельним портом Актау. Однак до сих пір достеменно невідомо, на яких судах ходили тоді по Каспію. Вчені припускають, що законодавцями в судноплавстві могли бути греки або перси.
– Історія з каспійських судноплавством практично нульова. Одне знаємо точно – було місто-порт, були товари, які потрапляли сюди з іншого берега Каспію, природно, морем, більше ніяк! Самі каракабакци добре знали море, тому що серед раціону їх харчування була риба осетрових порід, сазан, судак і, найцікавіше, був тюлень. Тобто це можна виловити тільки в море, значить, повинні бути і якісь плавзасоби, – розповів археолог.
Якщо зазвичай на поселеннях знаходяться просто залишки фундаментів і звичайне побутове сміття, то на Каракабаке археологи виявляють залишки матеріальної культури.
А безкоштовно тільки пташки співають
Зараз археологи чекають фінансування проекту. В останній раз він фінансувався в 2019 році. Але і ті кошти, які були виділені – а це 20 мільйонів тенге, виявилися краплею в морі.
– Поки у нас немає ні фінансових, ні людських можливостей, щоб працювати одночасно і над Каракабаком, і над Алтин казганом. Обсяг інформації тільки по Каракабаку колосальний. Тому було укладено меморандум з новосибірським інститутом. Сюди приїжджають антропологи, палеозоологи, палеоботаніки, геофізики. Хотілося б, щоб фінансування йшло з різних джерел, як в інших країнах: з боку держави, місцевої влади та спонсорів. Поки цього немає. Спочатку проект фінансувався за рахунок німецького гранту, але він закінчився, – резюмує Андрій Астаф’єв.
Хто і як буде оплачувати роботи, поки невідомо. Скільки потрібно грошей, археологи поки не можуть сказати, так як для того, щоб просто розкопати, потрібна одна сума, а щоб всебічно все досліджувати, грошей багато не буває.