У 2024 році Балі прийняв понад 6,3 млн іноземних туристів — цифра, яка мала б звучати як перемога для регіону, що живе завдяки туризму. Але замість радості статистика стала попередженням: популярність острова вийшла з-під контролю, а навантаження перевищило природні й соціальні можливості Балі.
Проблеми відчуваються одразу після прильоту:
вічні затори на шляху до Убуда, пляжі, завалені пластиком, нескінченні ряди лежаків, витоптані рисові поля та храми, де селфі-палки переважають над традиційними підношеннями. Суцільна туристична зона — від Чангу та Семіньяку до Кути, Убуда і східних скель — перетворила Балі на один із найбільш перенасичених курортних коридорів Південно-Східної Азії.
Європейські та австралійські туроператори вже фіксують падіння бронювань на 2025–2026 роки: мандрівники все частіше питають про «новий Балі» — тихіші й чистіші напрямки на кшталт Ломбока, Сумби, Шрі-Ланки чи Філіппін.
Проблема не в кількості туристів — а в тому, що ніхто не керує процесом
Аналітики, готельєри та частина чиновників сходяться в одному:
Балі страждає не від надлишку гостей, а від відсутності ефективного управління.
Головні проблеми:
Нерегульований розвиток
Постійні кадрові зміни у провінційній туристичній адміністрації, хаотичні регуляції та слабкий контроль призвели до появи сотень нелегальних вілл, барів і ретрит-центрів. Часто без ліцензій, водовідведення чи санітарних систем.
Агресивний маркетинг без урахування можливостей острова
Індонезійське Міністерство туризму продовжує просувати Балі як «мегамагніт», не враховуючи реальну місткість інфраструктури.
Туристичний збір, який майже ніхто не сплачує
Запроваджений у 2024 році збір у 150 000 рупій (≈10 $) мав підтримувати екологічні ініціативи. Але сплатили його лише близько 35% відвідувачів.
Готелі застосовують правило довільно, а онлайн-сервіс для оплати часто не працює.
Конфлікт з іноземцями, що живуть на Балі
Дигітал-номади, інструктори йоги, власники приватних вілл та пенсіонери — важлива частина економіки острова. Але невелика частина цієї спільноти викликає дедалі більшу напругу:
-
ведення бізнесу без ліцензій
-
порушення візових правил
-
конкуренція з місцевими підприємцями
-
перетворення спокійних районів на гучні вечірки
У медіа регулярно з’являються історії про «закордонних порушників», і це лише посилює відчуття, що балійська культура опинилася під загрозою комерціалізації.
Ризик «спіралі занепаду» туризму
Неконтрольовані туристичні напрямки часто проходять однакову траєкторію:
-
Більше туристів →
-
Менше задоволення →
-
Менше повторних поїздок →
-
Знецінення цін →
-
Приваблення «бюджетного туризму» →
-
Погіршення якості
На Балі це вже помітно.
Готелі в Чангу та Убуді повідомляють про зниження реальних тарифів на 10–15% у міжсезоння.
Колись еталонні пляжі дедалі частіше потрапляють до антирейтингів. У храмах Танах Лот та Бесаких запровадили ліміти на відвідування — але надто пізно.
Шанс на порятунок — але діяти потрібно вже зараз
Приклади Бутану, Палау чи Ісландії показують, що рішуча політика може повернути контроль над туризмом.
Для Балі ключові кроки очевидні:
-
Ліміти на кількість туристів у перевантажених регіонах та розвиток півночі й сходу.
-
Обов’язковий туристичний збір, сплачуваний при прильоті.
-
Жорсткий контроль за нелегальними будівлями та візовими порушеннями.
-
Стратегія «розосередження туризму» з інвестиціями у менш освоєні зони.
-
Передача більших повноважень місцевим громадам (банжарам), які могли б відхиляти небажані забудови.
Без цих змін Балі ризикує втратити свою унікальність — красу, культуру та духовність, які зробили його світовим символом раю.