Останні «заборонні» заходи для іноземних туристів, вжиті в Індонезії, призведуть до того, що туризм скоро випустить «свой останній подих». Так характеризують ситуацію зсередини рядові працівники турбізнесу, які опинилися в пандемійній пустелі.
Нагадаємо, що деякі популярні острови Індонезії, зокрема, Балі, спробували відкритися для туристів з 19 країн у режимі «пісочниці» у жовтні, але не отримали практично жодного турпотоку – на в’їзд на Балі оформили заявку всього 153 туристи. Після ж появи «омікрону» влада країни офіційно планує знову закрити кордон для туристів з 24 грудня, а поки що запровадила жорсткі обмеження. Подробиці читайте за цим посиланням.
«Ми були у дуже поганій формі ще до «омікрону». Ми не просто «зтікаємо кров’ю» – крові в нас більше не залишилося», – так описує ситуацію в турбізнесі Лалу Куснаван, голова асоціації готелів островів Гілі. Ці три острови – Траванган, Мено та Аїр, сполучені водним сполученням з Балі, у «доковидні» часи були вкрай популярні у іноземних туристів: близько 1500 іноземних гостей відвідували Траванган щодня. Тільки на цьому острові налічується близько 800 готелів на 7000 номерів, з них лише 20-30 намагаються якось працювати зараз. В іншому – та ж розруха, що і на Балі – магазини, бари, кафе, ресторани стоять порожніми і занедбаними, на столах і стільцях – пил і павутиння, судна, що перевозили туристів, у кращому випадку стоять у гаванях, у гіршому випадку – кинуті і гніють.
Місцеві жителі, що колись заробляли на туристах, б’ються за виживання як можуть. «Зараз життя болісно важке. Я продаю смажені закуски, бо це єдине, що місцеві жителі можуть собі дозволити. Раніше все, що ми продавали, купували туристи, але тепер, як ви бачите, острів безлюдний», – розповів AFP колись шеф-кухар Ільхані, який працював у ресторані японської кухні для туристів. Зараз він продає смажені закуски на майже порожніх вулицях Гілі Травангана та заробляє лише 3 долари на день. За його словами, майже через два роки він щосили намагається прогодувати дружину і чотирьох дітей. Деякі його колег вимушено повернулися до інших видів діяльності – наприклад, до риболовлі – щоб хоч якось прогодувати свої сім’ї. При цьому Ільхані побоюється, що ця болісна ситуація продовжуватиметься, тому що на швидке повернення туристів у цій обстановці нічого розраховувати.
При цьому без “свіжої крові” “залишки” турбізнесу не протримаються і кілька місяців – також заявляють на місцях. Абдіан Сапутра, який управляє човновим сполученням від Балі до островів, заявив, що йому вже прийдеться продати свої активи та звільнити половину своїх співробітників, щоб зберегти свій бізнес. «Після пандемії я рідко бачу нових пасажирів. Але якщо ми зупинимося, підприємства, такі як готелі, також помруть. Ми допомагаємо один одному вижити», – заявив він. Але сил, з його слів, вистачить ненадовго. «Якщо ситуація залишиться такою, мій бізнес може випустити останній подих у січні або на початку лютого наступного року», – зазначає він.